Радник президента з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов (позивний «Флеш») в інтерв’ю виданню NV 24 вересня 2026 року пояснив, чому українські виробники, які ще взимку заявляли про готовність перехоплювачів для реактивних «Шахедів», не змогли підтвердити їхню ефективність у бойових умовах.
Нарада восьми виробників
На нараду, скликану тодішнім міністром оборони Михайлом Федоровим, зібралися вісім компаній-виробників. Усі заявили, що їхні рішення готові, літають, протестовані та мають достатню швидкість. Водночас виробників не контролювали щотижня і не вимагали від них напрацювань. На той момент реактивних «Шахедів» було ще мало, тому перевірити перехоплювачі в реальних умовах було неможливо.
Чого вимагає бойове застосування
- «Герань-3» літає зі швидкістю 320 км/год, «Герань-4» — близько 450−500 км/год.
- Реактивні дрони проходять маршрут нерівномірно: від 300 до 500 км/год, без єдиної крейсерської швидкості.
- Перехоплювач має бути швидшим за ціль, маневреним і підніматися на ті самі висоти, мати запас пального та стійкий канал керування.
- Необхідні автоматичне захоплення цілі машинним зором і автоматичне донаведення.
За словами Бескрестнова, зробити конструкцію, яка просто швидко літає, — найлегша частина, а головна складність для українських виробників полягає в інженерії та системах керування, оскільки двигуни можна придбати за кордоном. Доти, доки немає фінального бойового тестування, замовити виробництво тисяч перехоплювачів неможливо, але після появи надійного зразка будь-який виробник зможе наростити випуск.
